Гаряча лінія +38(063)9759010

Авторизація

Регістрація

Поведінка журналістів у полоні. Заручники

Фото 9.2

У 2014 році, за даними Інституту масової інформації, близько 80 українських та іноземних журналістів побували в полоні проросійських сепаратистів, у Криму та на території Донецької і Луганської областей. Дехто з журналістів перебував у полоні не більше ніж добу, інші — місяцями. Експерти ІМІ опитали журналістів, які мали подібний досвід і зібрали практичні поради для журналістів щодо поводження в полоні.

Основна порада для журналістів — не треба демонструвати свій героїзм, наполягати на політичних поглядах, давати власну оцінку тим чи іншим подіям. Зазвичай, чим більше ви героїчно та з посмішкою дивитиметеся в очі тим, хто вас захопив, тим більше вони будуть входити в раж. Краще поводитися спокійно, витримано, більше слухати, ніж говорити, не вступати в дискусії.

Можна попередити, що маєте хворе серце — вроджений порок (для молодих), перенесений інфаркт (для старших) і ви вже кілька разів з цього приводу були в реанімації. Або ж що у вас цукровий діабет.

Найбільше полоненого пригнічують думки про своє майбутнє. Вони здатні реальним чином довести до безумства. Усвідомлення факту, що ти цілком залежиш від ворожої тобі чужої волі, ламає сильніше за фізичні муки. Тому — ні в якому разі не дозволяйте собі «опускатися»! Як би не було важко, страшно, боляче — не піддавайтеся смутку. Змушуйте себе заповнювати кожну хвилину полону якимось заняттям, нехай навіть фізичною активністю. Не залишайте часу для переживань. Через силу, через «не можу» примушуйте себе думати, читати вірші, тримати себе в чистоті, дотримуватися правил поведінки за їжею (навіть якщо ваш сніданок — шматок буряка, а замість столу — підлога). Не дозволяйте собі припиняти думати про майбутнє і вірити в нього.

Розмовляти з викрадачами потрібно зрозумілою їм мовою, використовуючи їхні поняття. Це не означає, що вам потрібно спілкуватись їхнім сленгом, — це може тільки погіршити ситуацію. Ніщо не дасть вам більшої поваги, як природність поведінки і мови. Самодостатність та впевненість у собі та своїх принципах цінується найбільше в будь-якому середовищі. Навіть коли ваші принципи не збігаються із принципами тих, хто вас захопив.

Фото 9.1

«Спочатку в мене був відчай, що вдруге потрапив у полон. Мені зв’язали руки і ноги скотчем, ну і почалися методи фізичного впливу, запотиличники, кожен підходив і весь негатив, направлений на українську армію, зривав на нас. Люди, які нас тримали в заручниках, цілком нормальні. Це були місцеві мешканці, мобілізовані в “ЛНР”, до нас вони ставилися нормально. Проте нас били, коли приїжджали “специ” на допити. Ті, що охороняли нас, не били.

Під час допитів запитували про ціль поїздки, яка мета нашої диверсійної групи. Мені говорили, що вважають мене командиром диверсійної групи, бо на мені була камуфляжна сорочка. А документи забрали ще “козіцинці”. Не виключено, що вони їх не передали, або взагалі загубили.

Я з самого початку зізнавався, що я — журналіст. Але мене тоді питали: “А де документи?” Я кажу: “Спитайте в тих, хто мене затримував”.

У чергову ніч прийшли, зв’язали і кудись нас перевезли. Тримали у приміщеннях, підвалах Луганської обласної адміністрації. Спочатку я сидів із хлопцем, якого звинуватили в  тому, що він коректувальник, бо тоді були сильні обстріли.

 До нас у камеру залетів уламок міни. Я зрозумів, що коли свистить, треба падати, яка б не була підлога. Там, у підвалах, у колишній їдальні, вікна напівколом, от і потрапив уламок. Мене поранило склом.

Потім, коли всі допити закінчились, я потрапив у наряд на кухню. Вважалося, що це дуже добре. Я там любив бульбу чистити і думав, що полон якось так і переживу».

Юрій Лелявський, львівський журналіст, позаштатний кореспондент                телеканалу ZIK

Поведінка заручника має залежати від викрадачів та умов, але загальні поради наступні:

  • Не панікуйте та поводьтеся максимально спокійно. Найчастіше самі викрадачі є достатньо знервованими.
  • Не чиніть опір та не намагайтеся втекти, якщо ви не впевнені, що зможете.
  • Будьте терплячі. Не провокуйте викрадачів, не поводьтеся, як жертва та не просіть нічого, окрім життєво важливих речей.
  • Намагайтеся згадати деталі: голоси, запахи, звуки, мову та особливості говірки, маршрути тощо.
  • Ви повинні докласти максимум зусиль, щоб тримати себе в тонусі. Робіть фізичні вправи, читайте (якщо це можливо) та всіляко використовуйте розумову діяльність.
  • Виконуйте розумні накази від викрадачів.
  • Вживайте їжу, воду — це триматиме вас у тонусі та не погіршуватиме здоров’я.
  • Тактовно попросіть викрадачів називати вас на ім’я. Це дозволить їм сприймати вас як особистість.
  • Спробуйте налагодити діалог з ними для побудови сприятливої атмосфери для вас.
  • Якщо вас викрадено з колегами, то попросіть викрадачів тримати вас разом мотивуючи тим, що буде менше роботи для них вас обслуговувати.
  • Не вірте в обіцянки ваших викрадачів.
  • Не втрачайте надії та не турбуйтеся, якщо переговори стосовно вашого визволення затягуються — це означає, що ваші шанси щодо визволення більші.
  • Зберігайте свої якості як журналіста. Спробуйте у своїй уяві розказувати історію вашого полону.
  • Якщо викрадачі просять зробити запис голосу або написати листа — погоджуйтеся. Це допоможе показати, що ви живі та продовжити переговори стосовно вашого звільнення.
  • Після вашого визволення важливо пройти повне медичне обстеження. Також дайте ваші свідчення правоохоронцям.
  • Після полону важливо пройти психологічну реабілітацію.
  • Після відновлення нормального життя, вживайте заходів безпеки, щоб унеможливити помсту з боку викрадачів.